Судом 01.06.2026 року по справі №711/1833/26 Бабай Е.Г. до російської федерації, ухвалено рішення

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1833/26

Номер провадження2/711/1612/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року                                                                           м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Бабай Ельміри Гачай-Гизи до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

26 лютого 2026 року Бабай Ельміра Гачай-Гизи звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації моральну шкоду в розмірі 5 000 000 грн (вхідний №8441, а.с.1-17).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона, до повномасштабного вторгнення рф на територію України, разом зі своєю сім’єю проживала за адресою: Донецька область, Маріупольський район, с. Новоянисоль, вул.Миру, 46. До складу сім’ї позивача входять: чоловік Бабай Олександр Олександрович, 20.04.1974 року народження, та четверо їх спільних дітей: син Бабай Артем Олександрович, 26.09.2001 року народження, син Бабай Денис Олександрович, 11.01.2010 року народження, син Бабай Єгор Олександрович, 26.09.2015 року народження, та син Бабай Максим Олександрович, 14.01.1999 року народження. Також позивач акцентує увагу суду на тому, що у їх з чоловіком у спільній сумісній власності перебував будинок на 7 кімнат, який був їх сімейним гніздечком, в якому панували затишок, добробут, лад і сімейне щастя.

Проте 24.02.2022 їх щасливому життю прийшов кінець: російська федерація напала на Україну і знищила їх життя в мирному с. Новоянисоль. Миру не стало, як і не стало нічого того, що було основою їх життя.

Також позивач у позові зазначає про те, що вони з чоловіком багато років займалися сільськогосподарським виробництвом і твариництвом, мали стабільний дохід від нього, що забезпечувало їх сім’ї гідне існування і забезпечення всіх потреб. Зокрема, позивач акцентує увагу суду на тому, що у її спільній сумісній власності з чоловіком був житловий будинок на 7 кімнат, земельні ділянки загальною площею 19,62 га; також позивач з чоловіком, станом на початок вторгнення рф на територію України, мали у власності 6 корів, 2 річних теляти, 80 качок, 50 курей, які не тільки забезпечували родину позивача молоком і м’ясом, але й ще надавали можливість реалізовувати надлишок продукції на ринку.

Крім того позивач у мотивувальній частині позову зазначає про те, що вона з чоловіком на власній землі вирощували сільськогосподарську продукцію, яка забезпечувала родину позивача всім необхідним, а її надлишки позивач з чоловіком продавали. У цьому контексті позивач акцентує увагу на тому, що вони з чоловіком також здавали землю в оренду і мали від цього стабільний дохід у виді орендної плати. Загалом сільськогосподарське виробництво, як стверджує позивач, забезпечувало стабільний річних дохід приблизно в розмірі 250 – 300 тисяч гривень.

Для ведення сільськогосподарського виробництва і твариництва, як стверджує позивач, вони з чоловіком мали у власності всі необхідні технічні засоби для обробітку землі та реалізації продукції, а саме: трактор ЮМЗ-6АКЛ 1992, культиватор (суцільний), дискову борону, косу роторну (навісну), граблі (навісні) на трактор, плуг 3-х корпусний (навісний) на трактор, причеп-платформу для перевезення сіна в тюках, причеп зерновий 2-х осьовий, причеп зерновий 1-но осьовий та оприскувач навісний. Водночас, для зберігання зерна у позивача з чоловіком була комора.

Проте, як зазначає позивач у мотивувальній частині позову, з перших днів навали, окупанти прицільним вогнем знищували об’єкти життєзабезпечення Маріупольського району, до складу якого входить с. Новоянисоль. Ситуація стрімко погіршувалася; в село заходила велика кількість озброєних диверсійних груп, посилювалися обстріли з артелерії, авіації та інших видів озброєння. В наслідку це призвело до того, що мешканці села опинилися в умовах повної ізоляції; проблеми були з їжею, а хліба не було зовсім.

Позивач у позові зазначає про те, що їх з чоловіком будинок був обладнаний підвалом, в якому можна було переховуватися від російських обстрілів. Тому з кінця лютого 2022 року позивач з родиною переховувалася у підвалі, було дуже холодно і страшно, а по ночах був просто жах: щоб не замерзнути вони куталися в увесь одяг, який у них був, в підвал занесли ковдри, але це не спасло від холоду; для всіх це був невимовний жах та стрес. У підвалі позивач з родиною переховувалися до початку квітня 2022 року. Позивач разом з чоловіком сильно переживали не стільки за своє життя і здоров’я, а в першу чергу за життя та здоров’я своїх дітей, оскільки вони були налякані обстрілами. Всі були в постійному стресі і відчаї, бо обстрілам не було кінця і не було надії вижити. Також позивач переживала за чоловіка, який на той час мав 2 групу інвалідності у зв’язку із серцевим захворюванням, яке він отримав під час служби в ДСНС, а також має статус учасника бойових дій.

У березні 2022 року до с. Новоянисоль зайшли військові російської федерації, а 08.04.2022 до будинку позивача увірвалися 7 осіб в камуфляжній формі, це були військовослужбовці рф. Під час обшуку вони вимагали підтвердити той факт, що старший син позивача Максим та чоловік позивача є учасниками бойових дій, видавши будь-які докази цього. Під час нападу на будинок позивача, військовослужбовці рф все в ньому розгромили: потрощили меблі та ледь не зірвали підлогу. Також ці російські військові на очах як позивача, так і її дітей били, погрожували розстрілом чоловіку позивача, морально знущалися, обзивали всю сім’ю зрадниками, фашистами, бандерівцями.

15.04.2022 позивач з родиною вирвалася з пекла окупації на власному автомобілі, але цей шлях, як стверджує позивач, залишив моральні рани у її серці, оскільки вона назавжди залишила свою рідну малу Батьківщину, все нажите за життя, рідний будинок та могили рідних.

Шлях на вільну від окупантів землю був сповнений жахом, страхом і відчаєм. Під час евакуації приходилося проходити численні перевірки на окупаційних блок-постах, яких було більше 25. Як стверджує позивач у мотивувальній частині позову, окупанти знущалися над позивачем та її родиною: обшукували, роздягали чоловіка та старшого сина Артема. Після проходження перевірки і дозволу на подальший рух, їм стріляли навздогін поверх машини.

У зв’язку з цим, позивач констатує, що вона з чоловіком та троє їх спільних дітей пережили страх і жах, який відобразився на їх здоров’ї. Також позивач у позові зазначає, що вона з родиною не може адаптуватися до нових умов проживання, оскільки все своє життя прожила в сільській місцевості у власному будинку, а наразі вже змінили два місця проживання.

Як стверджує позивач у мотивувальній частині позову, евакуація і пережиті страхи відобразилися на її здоров’ї, наразі позивач перебуває на обліку у гастроентеролога. Вона постійно перебуває у депресії і стані страху за своє життя і здоров’я, а також життя і здоров’я всіх своїх рідних, страх за життя старшого сина, який є діючим військовослужбовцем та захищає Батьківщину в лавах ЗСУ, страх за життя чоловіка, який хворіє на серцево-судинні захворювання та перебуває на обліку в кардіолога та психіатра; страх за дітей, двоє з яких ще є неповнолітніми; молодший син Єгор після перенесених страхів окупації і евакуації має ряд психологічних, соматичних і психіатричних захворювань, погано навчається, не може знайти спільну мову з однолітками, має дисграфію, порушений фонематичний слух, скрежет зубами під час сну.

Підсумовуючи викладене, позивач зазначає, що діями з боку рф було порушено, гарантоване ст.41 Конституції України, її право власності. Факт пошкодження майна позивача внаслідок дій відповідача підтверджується долученими до позову документами.

Щодо обгрунтування завданої моральної шкоди, то позивач у позові зазначає про те, що саме внаслідок збройної агресії рф проти України, вона зазнала значної моральної шкоди, яка полягає в душевних стражданнях, зумовлених перебуванням у межах населеного пункту, який на початку повномасштабного вторгнення опинився під постійними ворожими обстрілами, що становило безпосередньою загрозу для життя та здоров’я позивача, а також для життя і здоров’я її близьких та рідних; протиправним позбавленням права володіння, користування та вільного розпорядження всім належним позивачу та її родині майном: будинком, а також землею загальною площею 19,62 га. Також позивач, обгрунтовуючи спричинення їй моральної шкоди, зазначає про те, що вона втратила домашніх тварин, які кормили позивача та її родину, а також сільськогосподарську техніку. У цьому контексті позивач акцентує увагу на тому, що вона втратила головне джерело існування – землю. Наразі позивач одна із сім’ї працює, але не може прокормити сім’ю і забезпечити їм належне лікування. Виживає позивач з родиною завдяки допомозі старшого сина Максима, який є військовослужбовцем і допомагає їм грішми. Проте це пригнічує позивача і тривожить, вона не може спати, оскільки перебуває у важкій депресії внаслідок моральних страждань через понесені втрати, а також постійні переживання за всіх своїх дітей, а особливо за старшого сина Максима, який боронить державу.

Також позивач у позові зазначає про те, що з 24.02.2022 вона відчуває значні та триваючі душевні страждання, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, неможливістю володіти і користуватися належним їй з чоловіком на праві спільної сумісної власності майном та вести повноцінне життя, втратою нормальних життєвих зв’язків, що вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, вимушеним пристосуванням до нових життєвих умов та відновленням прийнятного для себе рівня життя, пошуком фінансів, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршенням загального самопочуття та стану здоров’я. У цьому контексті позивач звертає увагу суду на те, що в с. Новоянисоль вона була людиною, забезпеченою всім необхідним, а тепер вона безхатько з купою хвороб, підвищеною тривожністю, безсонням і головними болями.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру агресивних дій рф, завданий позивачу душевний біль, безперевні страждання через війну, страту позивачем майна всього нею нажитого, що в подальшому відобразилося на стані її здоров’я, позивач констатує, що справедливою компенсацією моральної шкоди може бути стягнення грошового відшкодування з відповідача в розмірі 5 000 000 грн

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Бабай Ельміри Гачай-Гизи до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди; розгляд цивільної справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено о 14 год 10 хв 30 березня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.58-59).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2026 року закрито підготовче провадження у справі № 711/1833/26 за позовом Бабай Ельміри Гачай-Гизи до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди; розгляд справи по суті призначений 24 квітня 2026 року о 09 год 30 хв у приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси. Крім того, виклик відповідача держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації вирішено здійснити шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з підстав, передбачених ч.11 ст.128 ЦПК України (а.с.65).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2026 року відкладено розгляд справи до 12 год 00 хв 22 травня 2026 року. Крім того, виклик відповідача держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації вирішено здійснити повторно шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з підстав, передбачених ч.11 ст.128 ЦПК України

У визначений судом день та час позивач Бабай Ельміра Гачай-Гизи в судове засідання, що призначене о 12 год 00 хв 22.05.2026, не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а саме: шляхом направлення судової повістки про виклик у судове засідання на адресу місця проживання, що вказана у вступній частині позовної заяви: м. Черкаси, вул. Гетьмана Сагайдачного, 241, кв.57, яка, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № R067158001273, вручена особисто позивачу 30.04.2026 (а.с.74). Водночас, 05 травня 2026 року позивач Бабай Ельміра Гачай-Гизи подала заяву, в якій виявила волю на розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити, не заперечивши проти ухвалення заочного рішення (вхідний №19427, а.с.75).

Відповідач держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації в судове засідання 22 травня 2026 року о 12 год 00 хв повторно явку уповноваженого представника не забезпечила, про причини неявки не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без її участі до суду не подала, відзиву до суду не направила.

У зв’язку з цим, 22 травня 2026 року суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи за позовом Бабай Ельміри Гачай-Гизи до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди. У цьому судовому рішенні суд детально виклав підстави для проведення заочного розгляду справи, а тому повторно їх зазначати у судовому рішенні по суті спору суд не вбачає підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

22 травня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв’язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 10 хв 01 червня 2026 року

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію позивача, висловлену письмово, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач Бабай Ельміра Гачай-Гизи, 16 грудня 1979 року народження, є громадянином України, яка документована паспортом громадянина України серії ВВ №138594, що виданий 05 грудня 1997 року Володарським РВ УМВС України в Донецькій області. Крім того, із безпосередньо дослідженого витягу з паспорта громадянина, яким документована позивач, суд встановив, що місце народження позивача є с. Малоянісоль Володарського району Донецької області, а місцем реєстрації її проживання, починаючи з 31.05.2013, є будинок №46 по вул. Комсомольській в с. Новоянисоль (а.с.18-22).

Також із дослідженої в судовому засіданні копії картки платника податків, що видана позивачу Бабай Ельмірі Гачай-Гизи, 16.12.1979 року народження, Державною податковою інспекцією в м. Черкаси ГУ ДПС у Черкаській області, останній присвоєний реєстраційний номер картки платника податків, а саме: 2920411129 (а.с.23).

Із довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №7101-5003266111 від 30.04.2024 суд встановив, що Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради саме 30 квітня 2024 року взято на облік Бабай Ельміру Гачай-Гизи як внутрішньо переміщену особу, місцем реєстрації проживання якої є: Донецька область, Маріупольський район, с.Новоянисоль, вул. Миру, 46, а місцем фактчиного проживання/перебування: м. Черкаси, вул. Гетьмана Сагайдачного, 241, кв.57 (а.с.24).

Крім того суд безпосередньо дослідив витяги з реєстру територіальної громади №2026/002393863 від 14.02.2026, 2026/002389285 від 14.02.2026, 2026/002796598 від 21.02.2026, 2026/002682086 від 21.02.2026 та 2025/00196123169 від 10.02.2025, зі змісту яких встановив, що Бабай Ельміра Гачай-Гизи, Бабай Олександр Олександрович, Бабай Артем Олександрович, Бабай Денис Олександрович та Бабай Єгор Олександрович зареєстровані проживанням у будинку №46 по вул. Миру в с. Новоянисоль Маріупольського району Донецької області, починаючи відповідно з 31.05.2013, 31.05.2013, 31.05.2013, 31.05.2013 та 06.10.2015 (а.с.25-29).

Із копії посвідчення серії УБД №620714, що видане 22.01.2021 і яким документований Бабай Максим Олександрович, суд встановив, що Бабай М.О. має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.33).

Також із копії посвідчення серії УБД №619445, що видане 24.04.2019 і яким документований Бабай Олександр Олександрович, суд встановив, що Бабай О.О. має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.35).

Із копії свідоцтва про укладення шлюбу серії І-НО №364967, що видане 09.11.1996 Володарським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Донецької області, суд встановив, що 09.11.1996 був укладений шлюб між Бабаєм Олександром Олександровичем та Бабай (дошлюбне прізвище Асланова) Ельмірою Гачай-Гизи (а.с.34).

Крім того, з дослідженого в судовому засіданні витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №121717243 від 24.04.2018 суд встановив, що власником будинку №46 по вул. Миру (колишня вул. Комсомольська) в с.Новоянисоль Нікольського району Донецької області на підставі договору дарування №395, що посвідчений приватним нотаріусом Нікольського районного нотаріального округу Донецької області Майшмазом С.Ф., є Бабай Олександр Олександрович (а.с.36-37).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №177664611 від 15.08.2019 суд встановив, що власником земельної ділянки кадастровий номер: 1421755100:05:000:0117, загальною площею 5,2791 га, що розміщена в с.Новоянисоль Нікольського району Донецької області на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №565, що видане 15.08.2019 Нікольською державною нотаріальною конторою, є Бабай Олександр Олександрович (а.с.40-41).

Також із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №225833961 від 28.09.2020 суд встановив, що власником земельної ділянки кадастровий номер: 1421784400:04:000:1481, загальною площею 2 га, на підставі наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення, що виданий ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, є Бабай Олександр Олександрович (а.с.42).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі  № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

 Отже, наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право створює презумпцію належності цього права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації. 

Також із державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДН №076019, що виданий 27.03.2001, суд встановив, що власником земельної ділянки 1,98 га, що розташована на території Володарської селищної ради, є Бабай Ельміра Гачай-Гизи (а.с.38-39).

Із державного акту на право приватної власності на землю, що виданий 27.03.2001, суд встановив, що власником земельної ділянки 5,17 га, що розташована на території Володарської селищної ради, є Бабай Олександр Олександрович (а.с.43).

Із державного акту на право на земельну ділянку серії ЯИ №310055, що виданий 27.10.2009, суд встановив, що власником земельної ділянки 5,2047 гр, що розташована на території Володарської селищної ради за межами населеного пункту, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №2685 від 18.08.2009, є Бабай Олександр Олександрович (а.с.44).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №214107, якою документований Бабай О.О., та встановив, що з 01.10.2021 є особою з інвалідністю ІІ групи до 01.11.2022 у зв’язку із захворюванням, пов’язаним з проходженням служби (а.с.45-46).

Із консультації лікаря-невролога (дитячого) від 04.01.2025 суд встановив, що підставою звернення Бабая Є.О. до лікаря-невролога стали скарги на порушення концентрації уваги, часта знервованість та бруксизм вночі; за результатами огляду лікаря-невролога призначене відповідне медикаментозне лікування (а.с.47)

Крім того з консультаційного висновку спеціаліста КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня Черкаської обласної ради» від 24.07.2025 суд встановив, що Бабай Є.О. звертався до дитячого психіатра Гавриленко Д.М., згідно висновку якого в пацієнта Бабая Є.О. діагностовано розлади рухової активності та уваги; за результатами огляду дитячого психіатра призначене відповідне медикаментозне лікування (а.с.48).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив консультацію лікаря «Центру сімейної медицини» від 26.12.2023, зі змісту якої встановив, що в Бабая Є.О. діагностовано мінімальну мозкову дисфункцію та призначене відповідне медикаментозне лікування (а.с.49).

Із записів №198354487/1 від 04.08.2025, №198354487/1 від 16.09.2025 та №198354487/1 від 17.10.2025, що виконані лікарем-гастроентерологом КНП «П’ятий Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», суд встановив, що 04.08.2025, 16.09.2025 та 17.10.2025 до означеного фахівця звернулася Бабай Ельміра Гачай-Гизи з відповідним скаргами з підстав тривалої хвороби, за результатами огляду позивачу призначене відповідне медикаментозне лікування (а.с.50,51,52).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами, дійшов таких висновків.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України, що триває і дотепер.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України»  №1932-XII від 06 грудня 1991 року передбачено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Постановою Верховної Ради України схвалено Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року.  З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами російської федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. Крім того, у цьому документі зазначено, що друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно ч. 5 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (далі – Закон №1207), Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Суд бере до уваги ті загальновідомі обставини, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих російській федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 376 від 28.02.2025 (далі – Наказ №376), визнаний таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.

Крім того Наказом №376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, зі змісту якого суд встановив, що датою початку тимчасової окупації Маріупольського району Донецької області є 05.03.2022, а дата завершення тимчасової окупації – відсутня.

Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є і загальновідомою обставиною, а тому не підлягає доказуванню згідно положень, передбачених ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в т.ч. з 05.03.2022 окупація Маріупольського району, де народилася та тривалий час проживала позивач.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно керівних роз’яснень, що викладені у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.9 ст.5 Закону №1207 передбачено, що  відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

З огляду на викладені вище норми матеріального права, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, позивачу безумовно спричинено душевні страждання, яких остання зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, зокрема щодо неї самої òà членів її сім'ї, що виявилось у тому, що позивач вимушена була покинути свою домівку, в якій прожила тривалий час, свій сталий уклад життя, надбане разом із родиною як рухоме, так і нерухоме майно, і переїхати в інший регіон України, набувши статус внутрішньо переміщеної особи, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, а відповідно позивач вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та безпеки.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом національного законодавства (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, заява № 41984/98).

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).

У зв’язку із цим, суд дійшов висновку, що факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти суверенної держави України підтверджується матеріалами справи.

Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд зазначає про таке.

Згідно керівних роз’яснень, що викладені у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у її житті (вимушений переїзд на постійне проживання до м. Черкаси та набуття статусу внутрішньо переміщеної особи), глибину фізичних та душевних страждань внаслідок ведення бойових дій з ураженням цивільних об`єктів, порушення нормальних життєвих зв`язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою компенсацією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, що підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 300 000 грн. Разом з тим, позивач не повідомила суду, з яких саме конкретних розрахунків чи обставин вона виходила, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 5 000 000 грн.

Крім того, суд, під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України, врахував висновок Верховного Суду щодо застосування положень ст.23 ЦК України у подібних правовідносинах, що викладений в постановах від 10.02.2025 у справі № 524/1252/23 (провадження № 61-11844св24), від 08.10.2025 у справі № 487/7422/24 (провадження № 61-7709св25) та від 18.02.2026 у справі № 759/3586/23 (провадження № 61-3528св24).

Водночас, суд дійшов висновку, що розмір моральної шкоди підлягає визначенню у національній валюті України – гривні, без зазначення еквіваленту будь-якої валюти, в тому числі і євро, з огляду на таке.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що  законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Водночас положеннями ч.5 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому ані в означеній диспозиції ст.23 ЦК України, ані в цілому в означеній нормі матеріального права, ані в цілому в ЦК України як кодифікованому законі чи в будь-якому іншому законі чи підзаконному нормативно-правовому акті законодавцем не передбачено підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди в іноземній валюті, в тому числі як в доларах США, так і в євро.

У зв’язку з викладеним, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, розмір якої визначений у національній валюті України, – гривні, без зазначення будь-яких еквівалентів іноземних валют.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Що стосується судових витрат, то суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позовної заяви на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», беручи до уваги, що за подачу фізичною особою позовної заяви про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн підлягав сплаті судовий збір в розмірі 16640 грн (підпункт 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»; при цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначила в грошовому вимірі, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18) та від 22.12.2021 у справі №308/1359/21 (провадження №61-8748св21)), а також те, що позовна вимога задоволена частково в сумі 300000 грн, що складає 6% від ціни позову (300000 грн / 5 000 000 грн), тому з відповідача на користь держави Україна, керуючись ч.1,6 ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір в сумі 998,40 грн, тобто 6% від розміру судового збору, що підлягав сплаті позивачем як фізичною особою за подачу означеного позову (16640 грн х 0,06).

Керуючись ст. 23, 192, 1167 ЦК України, ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 223, 244, 247, 263, 264, 265, 281, 282, 354, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву Бабай Ельміри Гачай-Гизи до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про стягнення моральної шкоди задовольнити частково

Стягнути з держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації на користь Бабай Ельміри Гачай-Гизи 300 000 (триста тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з держави російська федерація на користь держави Україна судовий збір в розмірі 998 (дев’ятсот дев’яносто вісім) гривень 40 (сорок) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складене 01 червня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: Бабай Ельміра Гачай-Гизи, 16 лютого 1979 року народження, РНОКПП: 2920411129, місце реєстрації проживання: Донецька область, Маріупольський район, с.Новоянисоль, вул. Миру, 46, адреса реєстрації фактичного проживання/перебування як внутрішньо переміщеної особи: м. Черкаси, вул. Гетьмана Сагайдачного, 241, кв.57.

Відповідач: держава російська федерація, місцезнаходження міністерства юстиції російської федерації: 119991, російська федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, інші відомості: відсутні.