Вітаємо з Міжнародним днем жінок-суддів!

Вшанування жінки в Україні завжди особливе. Починається 25 лютого з дня народження Лесі Українки - жінки, у якій поєдналися слово і стійкість. Її вислів: «Вставай, хто живий, в кого думка повстала!» сьогодні звучить не як цитата з підручника, а як формула нашої витримки. І ми говоримо про українську жінку - сильну, відповідальну, таку, що тримає державу в часи випробувань. 8 березня світ відзначає Міжнародний жіночий день - день, який народився з боротьби за рівні права та гідність. А 10 березня - Міжнародний день жінок-суддів, проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 2021 році.

Ці дати поєднує одна ідея: жінка  не свідок історії - вона її творить. Сьогодні обличчя української жінки різне: у бронежилеті на фронті, в операційній лікарні, у класі шкільного укриття, у волонтерському штабі та в судовій мантії. Жінки-судді не тримають зброї. Вони тримають ваги правосуддя і за цими вагами - незліченні людські долі. Війна змінила життя кожного українця. Не стала винятком і робота суду.

У судовій системі України працює багато жінок, які щоденно несуть відповідальність за здійснення правосуддя. У Придніпровському районному суді м. Черкаси правосуддя здійснюють дев’ять жінок-суддів, які поєднують принциповість у застосуванні закону, високу правову культуру та людяність. Щоденна робота судді - жінки, це сотні сторінок справ, складні юридичні питання і водночас - людські історії.

Олена КАЗИДУБ, голова суду:

«Суд у своїй роботі дотримується принципу людиноцентричності - людина завжди на першому місці: її життя, безпека та здоров’я. Робота суду організована з урахуванням воєнних реалій та в умовах щоденних повітряних тривог. У 2025 році роботу ускладнювали планові й аварійні відключення електроенергії. Тому суд під’єднано до генератора резервного живлення. Навіть у складних умовах суд забезпечує прийом документів та їх розгляд.  Війна - потужний психологічний виклик для суспільства, тому нашим завданням є створення безпечних і належних умов для праці суддів, працівників та відвідувачів суду».

Юлія МИХАЛЬЧЕНКО, заступник голови суду:

 «Правосуддя - це щоденний вибір між емоціями і вимогами, починається з відповідальності за кожне сказане судом слово, а незалежність судді починається з внутрішньої принциповості. Справедливе рішення потребує не лише знань права, а й сили характеру. Коли читаєш матеріали про воєнні злочини, у тобі все стискається, але суддя не має права на емоційний зрив, ми маємо право лише на справедливе рішення».

Суддя Світлана ПОЗАРЕЦЬКА:

«Документи - це пам’ять, без них немає правди. Ми встановлюємо факти народження і смерті на окупованих територіях. Повертаємо людям юридичне існування. Для когось це - просто документ. Для батьків - можливість отримати допомогу, для дитини - право на сім’ю. Справи про домашнє насильство стали гострішими. Емоції є завжди, але рішення - це відповідальність. Захист має бути юридично бездоганним, бо за кожним рішенням - чиясь безпека і гарантія захисту прав».

Суддя Ганна БУЛГАКОВА:

«Бути суддею означає - залишатися незалежною, принциповою, справедливою навіть у найскладніші часи і водночас пам’ятати, що правосуддя починається з поваги до людини та верховенства права. Права людини під час війни не стають менш важливими. Коли все навколо нестабільне, суд має залишатися місцем передбачуваності та закону. Робота судді — це щоденна відповідальність за рішення, які впливають на людські долі та довіру суспільства до правосуддя. Особливо в час війни, головним орієнтиром залишається закон, справедливість і внутрішня принциповість судді».

Суддя Вікторія ОЛІЙНИК:

 «Щоденна робота судді це складні справи, що стосуються злочинів, виправдовування агресії, корупції, незаконного обігу наркотиків та інших тяжких правопорушень. За кожним процесом стоять реальні людські долі, а за кожним рішенням — висока відповідальність перед законом і суспільством. У час війни суддя має залишатися точкою рівноваги між законом, справедливістю і людською долею. Коли країна воює, суддя особливо гостро відчуває вагу кожного рішення, адже за ним стоїть не лише закон, а й довіра суспільства до правосуддя.»

Суддя Валентина СКЛЯРЕНКО:

«Робота судді - це не лише засідання. Це вивчення матеріалів справ, аналіз законодавства, практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, підготовка до розгляду, написання рішень і ухвал. І для цього часто не вистачає 24 годин на добу. За межами стереотипів — щоденна інтелектуальна та моральна напруга. Кожне рішення ухвалюється іменем України і кожне має бути законним, неупередженим і справедливим».

Суддя Тетяна КОМПЛЄКТОВА:

«Бути жінкою-суддею означає щодня працювати на межі права і людських доль. У судових залах розглядаються справи, що торкаються найгостріших викликів часу: злочини проти основ національної безпеки України, виправдовування збройної агресії, військові злочини, корупційні правопорушення, незаконний обіг наркотиків. За кожною справою - долі людей, складні рішення та велика відповідальність перед суспільством і законом. Робота судді потребує не лише глибоких правових знань, а й витримки, принциповості та внутрішньої сили. І водночас — здатності залишатися людиною, яка пам’ятає: справедливість має бути не лише суворою, а й чесною".

Суддя Наталія КОНДРАЦЬКА:

"Яка вона жінка - суддя?…вона різна… Бути жінкою - це мистецтво, мистецтво створювати, відчувати та надихати, бути жінкою-суддею - це одночасно мистецтво балансу та непохитності, людяності та справедливості, бути сильною, бо цього чекають, і чуйною, бо це теж чекають, це лишатись твердою, коли цього вимагає закон, і водночас залишатися чуйною до людського болю.  Бути жінкою-суддею - це глибоко розуміти життя та бачити за сухими фактами долі людей, це майстерно комбінувати знання законів та жіночу інтуїцію. Бути жінкою - суддею раніше і нині, під час повномасштабного вторгнення, — це мати холодний розум і тепле серце. Це - мати жіночу уважність і чоловічу твердість. Голосом жінки у мантії говорить виважене слово Закону України, і поки її слово звучить у залі суду, живе віра людей у справедливість".

Сьогодні жінки-судді Придніпровського районного суду м. Черкаси формують нову культуру правосуддя - відкриту, професійну, орієнтовану на права людини та переконані: суд - це місце, де людина має відчути, що її почули.

Від Княгині Ольги до Ольги Кобилянської, Марії Примаченко до Ліни Костенко - українська жінка ніколи не була лише свідком історії, вона була її стрижнем. «Я буду крізь сльози сміятись», - писала Леся Українка. У цих словах - формула української жінки. Біль не скасовує гідності. Випробування не скасовують сили. І поки в українському суді звучать слова «Іменем України» - звучить і голос жінки.

Дякуємо нашим колежанкам за професіоналізм, відповідальність і відданість служінню Закону. Слава Україні!