Україна – кандидат в ЄС: які законодавчі зміни слід очікувати

23 червня 2022 року країни члени Європейського Союзу проголосували за надання Україні статусу країни кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Проте, надання статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу це тільки перший крок. На шляху до вступу Україні необхідно провести низку реформ та адаптувати українське законодавство у відповідність до європейських критеріїв.

Європейським Союзом було надано ряд вимог, які необхідно виконати на шляху до європейської інтеграції.

На цей момент, перед Україною, поставили ряд "завдань", які необхідно виконати, а саме:

- Посилення боротьби з корупцією;

- Проведення реформи Конституційного Суду України;

- Продовження судової реформи в Україні;

- Антиолігархічний закон;

- Здійснення боротьби з відмиванням коштів;

- "Закон про медіа" (приведення медіа законодавства у відповідність до європейського);

- Зміна законодавства про національні меншини.

Виконання зазначених Європейським Союзом кроків передбачає внесення відповідних змін у законодавство України та налагодження механізмів виконання даного законодавства. Тож розглянемо, які зміни вже були зроблені та які зміни очікують Україну на шляху до членства в Європейському Союзі.

Судова реформа

Продовження судової реформи є одним із кроків, які Україна повинна виконати, щоб стати повноцінним членом Європейського Союзу.

Судова реформа в України розпочалась у 2016 році. За всю історію незалежності це є наймасштабнішою реформою України у сфері судової влади. Дана реформа охоплювала внесення змін до Основного закону України та створення декількох нових інституцій.

Основним кроком судової реформи, який постає перед Україною на теперішній час є здійснення перевірки кандидатів Вищої ради правосуддя на доброчесність та закінчення відбору кандидатів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Призначенням даних інституцій є відбір суддів на посади, контроль за дотриманням ними законодавства та звільнення, у разі його порушення. Проте, тут Україна зіткнулась з рядом перешкод.

Так, Вища кваліфікаційна комісія суддів була розпущена у 2019 році, в той час як у 2021 році передбачалась перевірка Вищої ради правосуддя на доброчесність усіх її членів. Вже після даних дій, мав проводитись відбір нових членів.

Такі перевірки були покладені на новостворені Етичну раду (для перевірки Вищої ради правосуддя) та Конкурсну комісію (для перевірки Вищої кваліфікаційної комісії суддів). Дані новостворені органи мали у своєму складі міжнародних експертів, які мали право вирішального голосу.

Саме перед початком війни дані перевірки здійснювались в активному режимі.

Успішним виконанням даної вимоги ЄС є здійснення зазначених вище перевірок, які мають бути прозорими, на скільки це є можливим. Проте, це значно ускладнилось під час воєнного стану.

Не зважаючи на складні умови, Європейська комісія має намір здійснити перевірку виконання даної умови вже в кінці цього року, що значно скорочує терміни.

Судова реформа є найнеобхіднішим кроком, адже це є важливим не лише для отримання можливості стати членом Європейського Союзу, а й для України та громадян в цілому. Адже, ефективна перевірка суддів та прозоре і законне функціонування судової системи, підвищить довіру суспільства до неї та надасть впевненість у справедливому суді для громадян і бізнесу.

Реформування Конституційного Суду України

Здійснення реформування Конституційного Суду України є також надзвичайно важливим кроком, як для набуття України членства в ЄС, так і для України в цілому.

Конституційна реформа була проведена в Україні у 2016 році. Вже у 2017 році був прийнятий Закон України "Про Конституційний Суд України". Даний Закон передбачав, що кожен об'єкт призначення, тобто Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів, проводять незалежний один від одного конкурс для призначення суддів на посаду. Проте, дані зміни та умови не принесли бажаного результату.

У жовтні 2020 року, Конституційним Судом України, було прийняте рішення про скасування кримінальної відповідальності за неподання чи фальсифікацію електронних декларацій. Дане рішення ледь не стало причиною втрати Україною безвізового режиму. Воно призвело до незадоволення серед громадян та, так званої, "кризи Конституційного Суду України".

Для виправлення помилок у здійсненні Конституційним Судом України своєї діяльності існує необхідність у конкурсному відборі суддів та ретельній перевірці. Існує необхідність у відстороненні та недопущенні до роботи суддів Конституційного Суду України осіб, які мають власну вигоду від займаної посади або політичну залежність, в результаті чого можуть використовувати свої повноваження для "просування" своїх інтересів.

Для подолання даної проблеми необхідним є створення єдиної системи конкурсного відбору для суддів Конституційного Суду України, яка буде ефективною та забезпечить незалежну, чесну та направлену на вдосконалення законодавства України роботу Конституційного Суду України.

Тобто, дане питання потребує вдосконалення та подальшого внесення змін у законодавство України, яке регулює діяльність Конституційного Суду України.

Антиолігархічний Закон

Зазначений крок, виконання якого є необхідним для отримання Україною статусу повноцінного члена Європейського Союзу, був частково реалізований у 2021 році.

Президентом України був підписаний Закон № 1780-ІХ "Про запобігання загрозам національної безпеки, пов'язаним з надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)", який був ухвалений Верховною Радою України.

Даний Закон передбачає наявність рамок, які будуть розмежовувати великий бізнес від політиків, які використовують економічні спроможності для лобіювання своїх інтересів, що значно обмежить вплив олігархії на економіку країни та політичний світ. Цей Закон закріплює низку термінів, серед яких визначення терміну "олігарх", та критерії, яким відповідають дані особи. До таких критеріїв належать: 1) бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) є кінцевим бенефіціарним власником суб'єкта господарювання; 4) підтверджена вартість активів особи та суб'єктів господарювання, бенефіціаром, яких вона є, перевищує 1 мільйон прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Для визнання особи олігархом, вона повинна відповідати щонайменше трьом із таких критеріїв. Проте, даний закон має ряд недоліків та колізій, що призводить до повністю неефективного використання.

Як приклад можна навести навіть критерії, за якими особа може бути віднесена до олігархів. Дані критерії створюють загрозу для досить широкого кола осіб, в тому числі іноземних інвесторів.

У червні 2022 року, Президентом України був підписаний указ про створення Реєстру олігархів. Задачу сформулювати та вести Реєстр олігархів поставили перед Радою національної безпеки і оборони України.

Реєстр буде містити інформацію про осіб, які підпадають під ознаки, передбачені законодавством України.

Тому, для ефективного виконання даного кроку, який ставить перед Україною Європейський Союз, необхідно удосконалення антиолігархічного закону, подолання суперечностей, які наявні в ньому та удосконалення процесу визначення належності особи до олігархів.

Посилення боротьби з корупцією

На шляху до виконання цього кроку було здійснено велику кількість зусиль. Сьогодні Україна має досить велику антикорупційну інфраструктуру. Створена низка антикорупційних органів, а саме:

- Вищий антикорупційний суд України;

- Державне бюро розслідувань;

- Національне антикорупційне бюро України;

- Національне агентство з питань запобігання корупції;

- Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів;

- Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Про успіхи України, на шляху до подолання корупції, навіть заявляла особисто Президент Європейської комісії. Проте, час від часу, можна почути нарікання щодо роботи даних інституцій, які мають займатися запобіганням корупції.

Також, одне з питань, яке залишається не вирішеним, на шляху до подолання корупції - це залишення без очільників деяких антикорупційних інституцій. На цей момент такі органи, як Спеціальна антикорупційна прокуратура, Національне антикорупційне бюро України та Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів залишаються без керівників.

Варто зазначити, що боротьба з корупцією це комплекс певних дій, які необхідно здійснити. В першу чергу, це внесення змін у законодавство. Існує ряд колізій між Кримінальним кодексом та Законом України "Про запобігання корупції". Що призводить до неефективної роботи з притягнення до покарання осіб за корупційні злочини.

Також, подолати значний рівень корупції в деяких сферах може допомогти впровадження надання послуг державними органами електронним шляхом. Даний крок мінімізував би взаємодію посадовців з громадянами, що унеможливлювало б розвиток корупції.

У цьому напрямку Україна вже виконала велику кількість кроків, проте подолання корупції не є швидким процесом, адже це передбачає повну переоцінку діяльності посадовцями та громадянами в цілому, їх переосмислення відношення до руйнівної сили корупції для держави.

Боротьба з відмиванням коштів

Наступним кроком, який необхідно зробити Україні, на шляху до отримання членства в Європейському Союзі є удосконалення законодавство про боротьбу з відмиванням коштів, відповідно до стандартів Групи з фінансових заходів (FATF). Для цього необхідно внесення змін до національного законодавства України.

Україна вже здійснила заходи необхідні для цього: імплементувала в законодавство України частину європейських актів, сферою діяльності яких є боротьба з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.

В даному питанні Україна може покладатися на досвід європейських країн.

В більшості європейських країн діяльність з дослідження підозрілих транзакцій покладена на окремі органи (діяльність якого передбачає здійснення саме цих завдань) або, наприклад, на митниці чи інші фінансові установи.

Практично в кожній державі-члені Європейського Союзу створені так звані органи фінансової розвідки, які отримують, аналізують, досліджують отриману від суб'єктів господарювання інформацію на наявність ознак відмивання коштів. Далі дані інституції передають інформацію правоохоронним органам для розслідування, у разі виявлення злочинних дій або намірів.

Належним кроком у боротьбі з відмиванням коштів було б удосконалення законодавства про Державну службу фінансового моніторингу, розширення її повноважень та надання більших прав (саме цей орган виконує в Україні функції органу фінансової розвідки).

Проте, Україна вже зробила низку кроків на виконання даної вимоги. У квітні 2020 року набув чинності Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Даний Закон був направлений саме на рекомендації Групи з фінансових заходів та адаптації законодавства України у цій сфері до європейських стандартів.

"Закон про медіа"

Даний крок передбачає прийняття нових законів про медіапростір, який буде відповідати європейським стандартам. Законодавство України про ЗМІ є застарілим та вже давно потребує оновлення, адже Україна досі керується законом, який був прийнятий у 1995 році. Світ розвивається, з'являться нові способи розповсюдження та отримання інформації, які мають право на існування на законодавчому рівні.

У 2019 році у Верховній Раді України був зареєстрований проєкт Закону "Про медіа". Він був спрямований на впровадження вільного доступу до правдивої інформації, демократичних прав на розповсюдження незалежної інформації. Даний закон має забезпечувати свободу слова в країні, що є надзвичайно важливим для сучасної демократичної держави. В травні 2020 року Верховна Рада України повернула законопроєкт для доопрацювання.

Навколо даного законопроєкту відбувалося безліч суперечок, щодо його демократичності, надходило безліч звернень щодо неприйнятності даного законопроєкту.

Тому, об'єктивним є твердження, що він потребує доопрацювання. Дискусія відбувається між представниками влади, яка вважає даний законопроєкт прийнятним та представниками ЗМІ, які побоюються, що він буде обмежувати їх права.

На мою думку, представники ЗМІ мають усвідомлювати вплив, який вони мають на суспільство і до чого може призвести їх діяльність. Даний законопроєкт, не обмежує свободу слова медіапростору, проте, має деякі виключення.

Європейське законодавство передбачає, що в державі має бути право на свободу вираження думки, викладення інформації. Але, виключенням з даного тезису є наявність загрози державі (наприклад, створення штучної паніки серед громадян, неправдивою чи перебільшеною інформацією), що цілком прийнятно та необхідно для захисту її інтересів та інтересів громадян.

Закон про національні меншини

Останнім кроком, який поставили перед Україною є приведення законодавства про національні меншини у відповідність до європейського законодавства. Захист прав національних меншин є невід'ємним кроком, який Україна має виконати на шляху до Європейського Союзу та вагомим внеском до захисту прав людини у демократичному світі.

В даному напрямку Україна вже здійснила багато кроків. Проте, постає питання про впровадження та налагодження конкретних дієвих механізмів захисту прав національних меншин.

Для належного забезпечення прав національних меншин доцільним буде інституційне забезпечення законодавства. Наявність окремо визначеного органу, який буде забезпечувати виконання законодавства у даному напрямку є одним з кроків, для успішного реформування даної сфери.

Підсумовуючи зазначене вище, можемо сказати, що Україна зробила більшість законодавчих змін, які є необхідними для набуття Україною статусу члена Європейського Союзу. Проте, на даному етапі, постає питання про ефективні механізми та процедури виконання нових норм законодавства і якісний кадровий відбір посадовців.

Водночас існує ряд змін, які Україні необхідно прийняти. Це стосується, наприклад, нового законодавства про медіа, довкола якого ведеться безліч суперечок та існує невдоволення представників ЗМІ.

Доопрацювання та внесення змін потребує антиолігархічний закон, який вже був прийнятий. Адже виникає розбіжність між ефективністю «написаного на папері» та виконанням його на практиці.

На шляху до набуття членства у Європейського Союзу, Україна ще має зробити багато роботи, щоб удосконалити своє законодавство, гармонізувати його з європейським та виправити минулі помилки.