Протиправна поведінка одного з батьків щодо обмеження спілкування з дитиною іншого із батьків

Чи враховується така поведінка судом у справах про визначенні місця проживання дитини?

Згідно ч. 1, 2 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За ч. 1, 2 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

А от чи можна віднести до інших обставин, що мають істотне значення при вирішенні спору щодо місця проживання дитини протиправну поведінку одного з батьків щодо обмеження спілкування з дитиною іншого із батьків?

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого, є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Сімейний кодекс України наголошує, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право спілкуватися з нею, а інший з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Оскільки унормована пряма заборона одному з батьків, з ким проживає дитина, чинити перешкоди іншому з батьків у спілкуванні з дитиною, то суди мають враховувати дану обставину при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини. До того ж, створювані одним із батьків для іншого (іноді - протягом тривалого часу) перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв’язків із сім’єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже, в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Верховний Суд 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19 (провадження № 61-15273св21) погодився із думкою суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дитини з матір’ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини - https://reyestr.court.gov.ua/Review/102561476

Тобто за загальним правилом судами враховується протиправна поведінка одного з батьків щодо обмеження спілкування з іншим із батьків при розгляді справ про визначення місця проживання дитини та виносяться рішення не на користь того з батьків, який чинив перешкоди.

Але обставини перешкоджання іншому із батьків спілкуватись із дитиною мають бути підтверджені належними доказами, зокрема: зверненнями до органу опіки та піклування, органів Національної поліції про те, що батько/мати чинить перешкоди в спілкуванні з дитиною, висновками та рішеннями, прийнятими за результатами таких звернень, показаннями свідків та іншими доказами в розумінні норм Цивільного процесуального законодавства України. В моїй практиці була навіть письмова заява до дошкільного навчального закладу того з батьків з ким проживає дитина про заборону відпускати дитину з іншим із батьків з ДНЗ та взагалі заборону вихователям допускати іншого з батьків до дитини, яку також можна використати в якості доказу по справі.

У разі ненадання належних та допустимих доказів перешкоджання іншому із батьків спілкуватись із дитиною суди не беруть до уваги доводи сторони, яка на такі обставини посилається.

Так, у справі № 742/845/23 Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області зробив висновок про те, що обставина, про яку зазначав батько дитини, що йому перешкоджають бачитись з сином, не може бути підставою для задоволення зустрічного позову, оскільки в разі вчинення перешкод у спілкуванні з дитиною батько має право звернутися до органу опіки та піклування або до суду з вимогою про усунення даних перешкод у спілкуванні з сином. Доказів про звернення для усунення перешкод у спілкуванні з сином до компетентних органів суду не надано.

Також, 03 жовтня 2018 року Верховний Суд за результатами розгляду справи № 756/12322/16-ц (провадження № 61-12656св18) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей виніс постанову, в якій обґрунтовано встановив, що мати здійснює належний догляд за дітьми, турбується про них та забезпечує належний розвиток і виховання дітей. Обставин, за яких діти не могли б проживати з матір’ю, суд не встановив. Обставини, на які посилається батько, що мати чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми, не можуть вплинути на визначення місця проживання дітей та не позбавляють позивача права на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі батька у вихованні дітей - https://reyestr.court.gov.ua/Review/77009176

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що до обставин, які мають істотне значення, під час вирішення судами спору щодо місця проживання дитини належать також і обставини протиправної поведінки одного з батьків щодо обмеження спілкування з іншим із батьків, оскільки така поведінка суперечить інтересам дитини та порушує її право на спілкування з обома батьками незалежно від їх розлучення.

Автор консультації: Оксана Проценко, адвокат, член Центру сімейного права Вищої школи адвокатури НААУ

Джерело: Вища школа адвокатури НААУ