Інтерв'ю зі суддею-спікером В’ячеславом ПІКОВСЬКИМ: судова практика за ст. 296 КК України – хуліганство

Хуліганство — один із тих злочинів, про який усі чули, але далеко не всі розуміють, які саме дії можуть обернутися кримінальною відповідальністю. Судова практика за статтею 296 КК України постійно оновлюється, а рішення Верховного Суду дедалі частіше окреслюють чіткі межі між пустощами, адміністративним правопорушенням і кримінально караною зухвалістю.

У листопаді Придніпровський районний суд м. Черкаси перетворився на справжній освітній майданчик: понад сотня черкаських школярів стали учасниками модельних судових процесів, побудованих за мотивами справ про хуліганство. Учні змогли не просто поспостерігати за судовою роботою, а відчути її «зсередини» — від ролі прокурора до рішення судді. Такі зустрічі мають просту мету: показати молоді, що кожен імпульсивний вчинок має правові наслідки, а незнання закону — точно не виправдання.

Щоб розібратися, як саме сьогодні суди трактують хуліганство, які акценти робить Верховний Суд та чому профілактика серед підлітків є не менш важливою, ніж покарання, ми поспілкувалися зі слідчим суддею, суддею-спікером Придніпровського районного суду м. Черкаси В’ячеславом ПІКОВСЬКИМ.

— В’ячеславе Юрійовичу, поясніть, будь ласка, що взагалі вважається хуліганством у розумінні Верховного Суду?

— Верховний Суд звертає увагу, що хуліганство — це не будь-який конфлікт чи непристойна поведінка. Щоб вважати дії хуліганськими, має бути грубе порушення громадського порядку, яке виходить за межі звичайної сварки або емоційної суперечки. Такі дії повинні реального заважати людям навколо, дезорганізовувати нормальний хід подій у публічному просторі.

— Чи достатньо просто “грубого порушення порядку”? Чи є інші обов’язкові ознаки?

— Так, є ще одна критично важлива ознака: мотив явної неповаги до суспільства. Це означає, що поведінка має демонструвати відкрите, показне знецінення суспільних норм і правил. Саме цей мотив дозволяє відрізнити хуліганство від звичайного побутового конфлікту або злочинів, що спрямовані на конкретну особу.

— Які дії підсилюють відповідальність за хуліганство?

— Судова практика виокремлює дві кваліфікуючі ознаки:

1. Особлива зухвалість. Це коли дії вчиняються демонстративно, зухвало, з відвертим нехтуванням реакції оточуючих. Наприклад, коли правопорушник ні на секунду не приховує бажання “показати”, що йому байдуже на правила.
2. Винятковий цинізм. Мається на увазі поведінка, що переходить межі моралі — знущання над дітьми, хворими, людьми похилого віку або тими, хто не може себе захистити. Сюди ж належать прояви грубої непристойності.

— Чому так важливо розмежовувати хуліганство з іншими злочинами?

— Тому що хуліганство — це посягання передусім на громадський порядок, а не на конкретну людину чи її майно. Якщо конфлікт виникає через особисті образи, родинні взаємини або побутові проблеми, то це вже інша юридична ситуація. Суд повинен чітко визначити, що саме було порушено — суспільні інтереси чи індивідуальні.

— А з якого віку особа може нести відповідальність за хуліганство?

— Відповідальність за статтею 296 ККУ настає з 16 років. Це чітко визначено законом.

— І нарешті: які основні критерії повинні бути виконані, щоб суд визнав дії хуліганством?

— Потрібно, щоб одночасно були:

• грубе порушення громадського порядку,
• мотив явної неповаги до суспільства,
• особлива зухвалість або винятковий цинізм.

Верховний Суд постійно наголошує на важливості правильного розмежування хуліганства від інших складів злочину. Лише точне застосування цих критеріїв забезпечує справедливість та послідовність судової практики.

Інтерв'юерка – Алла Демченко