Коли любов стає предметом судового спору: про право бабусі й дідуся, прадіда й прабаби на спілкування з онуками, правнуками

Дитинство  - це крихкий і, водночас, вирішальний період, коли формується характер, світогляд і відчуття безпеки дитини. Саме в ці роки поруч мають бути ті, хто здатен дати не лише догляд, а й безумовну любов, життєву мудрість і відчуття роду. Для багатьох дітей такими людьми стають бабусі та дідусі.

У родинному колі саме вони часто вчать терпінню, слухають без поспіху, розповідають історії, що зшивають покоління. Через живе спілкування - слово, погляд, дотик - передаються моральні орієнтири, традиції, уявлення про добро і справедливість. Проте, реальність дедалі частіше ламає цю природну нитку зв’язку.

Коли дорослі конфлікти б’ють по дітях. Розлучення, сімейні сварки, образи між дорослими нерідко перетворюють дітей на мовчазних заручників ситуації. Буває, що батьки - свідомо чи з емоцій - починають перешкоджати спілкуванню бабусі й дідуся з онуками, прадіда й прабаби з правнуками. Забороняють дзвінки, зустрічі, навіть випадкові побачення. І тоді виникає болюче питання: чи має право любов бабусі й дідуся, прадіда і прабаби бути «скасованою» рішенням дорослих?

Відповідь українського законодавства однозначна: ні, не має.

Що каже закон - і чому це важливо.

Сімейний кодекс України чітко закріплює: баба, дід, прабаба і прадід мають право спілкуватися з онуками, правнуками та брати участь у їх вихованні (ч. 1 ст. 257 СК України). Батьки, хоч і мають переважне право на виховання дитини, не можуть безпідставно перешкоджати цьому спілкуванню. Фактично держава визнає: право бабусі й дідуся - це продовження права самої дитини зростати в колі родини, а не в емоційному вакуумі.

Звичайно, для родини краще, коли дорослі знаходять у собі сили говорити й чути один одного заради дитини. Але життя рідко буває ідеальним. Якщо мирні домовленості з батьками не працюють, закон пропонує два реальні механізми захисту.

Перший шлях - орган опіки та піклування. Бабуся або дідусь (прабаба і прадід) можуть звернутися із заявою про захист прав та інтересів онуків (правнуків). Орган опіки визначає конкретні способи спілкування: дні, години, формат зустрічей тощо. Таке рішення є обов’язковим для виконання. Водночас важливо розуміти: якщо орган опіки дійде висновку, що спілкування шкодить дитині, його можуть тимчасово або повністю обмежити. Пріоритет - найкращі інтереси дитини, а не амбіції дорослих.

Другий шлях - суд. Якщо перешкоди тривають, бабуся й дідусь (прадід й прабаба) мають право звернутися до суду з позовом про усунення таких перешкод. Суд може визначити різні форми спілкування: регулярні побачення, спільний відпочинок, відвідування місця проживання родичів, навіть черговість спілкування між кількома членами родини тощо. При цьому, суд ретельно зважує всі обставини: вік і стан здоров’я дитини, попередню поведінку родичів, психологічний клімат, можливі ризики. Рішення ухвалюється з урахуванням висновку органу опіки та піклування.

Право бабусі та дідуся (прадіда і прабаби) на спілкування з онуками (правнуками) - це не про формальні статті закону і не про «перемогу» в суді. Це про збереження живого родинного зв’язку, який дає дитині відчуття коріння і підтримки.

Усувати перешкоди у спілкуванні - означає не лише захищати свої права, а й відстоювати емоційне благополуччя дитини. В основі завжди має залишатися почуття - любов, яку дитина не повинна втрачати через помилки дорослих.

Інтерв’ю із суддеюПридніпровського районного суду м. Черкаси Світланою МИхайлівною ПОЗАРЕЦЬКОЮ: “Коли любов стає предметом судового спору”

-  Пані суддя, у центрі цієї справи не майно і не гроші, а право на спілкування з дитиною. Чи часто такі спори доходять до суду?

- На жаль, дедалі частіше. Конфлікти між дорослими - розлучення, нові стосунки, образи - нерідко переносяться на дітей. І тоді навіть такі природні зв’язки, як спілкування з бабусею, дідусем, прадідом і прабабою стають предметом судового розгляду. У цій справі ми бачили саме таку ситуацію: емоційний конфлікт між дорослими призвів до обмеження контактів дитини з родичем, який відігравав важливу роль у її житті.

- У чому була суть конкретного спору?

- Позивач, прадід дитини, звернувся до суду через те, що фактично втратив можливість бачитися з правнуком. Він стверджував, що мати дитини створює перешкоди: не відповідає на дзвінки, не дозволяє зустрічі, обмежує будь-який контакт. Водночас, відповідач заперечувала це і наполягала, що обмеження були обумовлені об’єктивними причинами, зокрема, карантином і режимом життя дитини.

Завдання суду в таких випадках не просто встановити, хто правий, а знайти баланс між правами всіх сторін, і головне - забезпечити  найкращі інтереси дитини.

- Які ключові обставини суд враховував при ухваленні рішення?

- Насамперед найкращі інтереси дитини. Це базовий принцип. Ми враховували:

- вік дитини та її режим дня;

- навчання, гуртки, фізичне навантаження;

- сталі (попередні) стосунки з прадідом;

- позиції обох сторін;

- висновок органу опіки та піклування.

Важливо, що не було встановлено жодних обставин, які б свідчили про негативний вплив прадіда на дитину. Навпаки - між ними існував сильний емоційний зв’язок.

- Чому позов було задоволено лише частково?

- Позивач запропонував досить широкий графік спілкування, який фактично міг би обмежити повсякденне життя дитини та її спілкування з іншими членами сім’ї та іншими родичами. Суд не може допустити, щоб реалізація прав одного родича порушувала баланс життя дитини.

Тому було визначено більш поміркований графік: регулярні зустрічі у визначені дні, з урахуванням навчання і відпочинку дитини. Це рішення дозволяє зберегти родинний зв’язок, але не шкодить звичному ритму життя дитини.

- Чи означає це, що суд визнав наявність перешкод з боку матері?

- Так, у певній мірі. Хоча відповідач заперечувала це, її позиція - повне невизнання необхідності окремого графіка для прадіда, фактично свідчила про небажання сприяти цьому спілкуванню. Суд встановив, що такі перешкоди існують, і зобов’язав матір дитини їх усунути і в подальшому не допускати.

- Яке значення має ця справа ширше, ніж конкретна ситуація?

- Вона ще раз підкреслює важливий принцип: дитина має право на родину в широкому розумінні. Це не лише батьки, а й інші близькі родичі. І це право не може бути обмежене через конфлікти між дорослими.

Суд не “надає” любов - вона вже існує. Суд лише створює правові умови, щоб ця любов могла реалізовуватися без перешкод.

- Що б ви порадили родинам, які опинилися в подібній ситуації?

- Перш за все,  не доводити ситуацію до суду. Жодне судове рішення не замінить нормального людського діалогу. Якщо є можливість домовитися - це завжди краще для дитини. Але якщо домовленість неможлива, не варто боятися звертатися до закону, бо в центрі таких справ  не амбіції дорослих, а право дитини на любов, підтримку і зв’язок із власною родиною.

Сімейні конфлікти рідко починаються в суді, але все частіше саме там вони досягають кульмінації. Історії про боротьбу за право бачити онуків це не лише про юридичні норми, а про розірвані зв’язки, образи, недовіру і втрату діалогу.

Ця справа показує: коли дорослі не можуть домовитися, їхній конфлікт неминуче трансформується у правову площину. Суд змушений втручатися в те, що за своєю природою мало б залишатися сферою родинної згоди. Він визначає графіки, встановлює правила, оцінює поведінку - фактично моделює те, що колись існувало природно.

Але жодне рішення не здатне відновити головне  - щирість стосунків. Юридично бабуся чи дідусь, прадід чи прабаба мають право на спілкування з онуками, правнуками. Проте, в реальності це право щоразу проходить перевірку - не лише доказами в суді, а й відповіддю на просте питання: чи є це спілкування справді потрібним і безпечним для дитини.

Бо в центрі кожної такої історії не позивач і не відповідач. У центрі дитина, яка не обирає конфлікт, але змушена жити з його наслідками. І поки дорослі доводять свою правоту, найважливіше не втратити те, що не підлягає жодному судовому рішенню: довіру, тепло і відчуття родини.

Єдиний державний реєстр справа № 711/3762/20

Інтерв'юєр: прес-секретар суду Алла ДЕМЧЕНКО