Суд, як гарант права дитини на родину: коли сімейні зв’язки потребують судового захисту

Справи щодо визначення порядку спілкування дитини з родичами належать до найскладніших категорій сімейних спорів. Вони поєднують у собі емоційну напругу, конфлікти між дорослими та водночас - обов’язок держави забезпечити дотримання найкращих інтересів дитини. У таких справах суд виконує особливу роль - не лише вирішує спір, а й стає гарантом збереження сімейних зв’язків дитини.

Розлучення, тривалі сімейні непорозуміння або конфлікти між батьками нерідко призводять до того, що дитина втрачає контакт із бабусями, дідусями, прабабусями чи прадідусями. У таких ситуаціях рішення дорослих фактично позбавляють дитину значущої частини її родинного середовища.

Водночас, українське законодавство виходить з іншого підходу: дитина має право на сімейне життя у широкому розумінні. Це право охоплює не лише відносини з батьками, а й можливість підтримувати зв’язки з іншими близькими родичами - за умови, що таке спілкування не шкодить її інтересам.

Сімейний кодекс України закріплює право баби та діда на спілкування з онуками, а судова практика дедалі частіше застосовує цей підхід і до прабабусь та прадідів, виходячи з принципу найкращих інтересів дитини та міжнародних стандартів захисту прав людини.

Саме з такої позиції був здійснений розгляд справ, пов’язаних із визначенням порядку спілкування дитини з родичами по прямій висхідній лінії, у Придніпровському районному суді м. Черкаси.

Розглядаючи подібні справи, суд зобов’язаний оцінити не лише правовий статус сторін, а й реальні життєві обставини:

-характер і тривалість попередніх стосунків дитини з родичами;

-вік дитини, стан її здоров’я та психологічний комфорт;

-режим навчання, дозвілля та щоденні потреби;

-висновки органів опіки та піклування.

Водночас суд не обмежується механічним відтворенням таких висновків. Остаточне рішення формується з урахуванням усієї сукупності доказів і спрямоване на забезпечення стабільності та передбачуваності для дитини. Справи щодо спілкування дитини з родичами демонструють: права дитини не можуть залежати від конфліктів дорослих. Судове втручання у таких випадках є не втручанням у приватне життя, а виконанням позитивного обов’язку держави - захистити дитину від сімейного відчуження. Саме з таких, на перший погляд, «непомітних» рішень формується практика, де дитина визнається повноцінним носієм прав, а суд - активним гарантом її найкращих інтересів.

Один із показових прикладів у Придніпровському районному суді м. Черкаси, головуюча суддя Світлана Михайлівна ПОЗАРЕЦЬКА - судовий спір, у якому бабуся була змушена звернутися до суду з вимогою усунути перешкоди у спілкуванні з онуками та визначити спосіб участі у їхньому вихованні. Суд, вивчивши матеріали справи, відкрив провадження та визначив, що спір підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження з огляду на його складність, сімейний характер та необхідність всебічного дослідження доказів.

Юридично такі спори не є формальністю. Вони завжди глибоко конфліктні, адже стосуються не лише прав дорослих, а передусім долі дитини. Саме тому до участі у справі було залучено орган опіки та піклування, який зобов’язаний надати письмовий висновок щодо розв’язання спору. Такий висновок, відповідно до сімейного законодавства, має важливе значення, оскільки відображає оцінку ситуації, з точки зору, найкращих інтересів дитини.

Цікаво, що у відповідь на первісний позов було подано зустрічний - про позбавлення права бабусі на спілкування з дітьми. Суд визнав обидва позови взаємопов’язаними та об’єднав їх в одне провадження. Така процесуальна дія є показовою: вона демонструє, що суд розглядає конфлікт комплексно, оцінюючи позиції обох сторін у межах єдиних правовідносин.

Окрему увагу суд приділив доказам. Було здійснено допит свідків, які підтвердили обставини участі сторін у вихованні дітей, їхні стосунки та умови проживання. Це ще раз підкреслює: у подібних справах формальних аргументів недостатньо - вирішальне значення мають фактичні обставини життя дитини.

З правової точки зору, бабусі та дідусі в Україні не є сторонніми особами у житті дитини. Сімейне законодавство прямо передбачає їхнє право на спілкування з онуками та участь у їхньому вихованні. Водночас, це право не є абсолютним - воно може бути обмежене, якщо таке спілкування суперечить інтересам дитини.

Саме тому ключовим і визначальним критерієм у подібних спорах залишається принцип найкращих інтересів дитини. Суд не “ділить любов” між дорослими і не встановлює, хто з них важливіший. Його завдання - забезпечити для дитини максимально стабільне, безпечне та гармонійне середовище.

У підсумку, подібні справи стають своєрідним тестом не лише для родини, а й для правової системи. Вони оголюють болючі питання: де проходить межа між правами дорослих і потребами дитини? Чи може конфлікт між батьками перекреслити зв’язок з іншими близькими? І чи здатен суд відновити те, що було втрачено поза його стінами.

Відповідь не завжди однозначна, але очевидно інше - коли любов доводиться доводити в суді, головне, щоб у центрі цієї боротьби залишалася дитина, а не амбіції дорослих.

«У сімейних спорах суд має чути голос дитини» - інтерв’ю із суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси Світланою Михайлівною ПОЗАРЕЦЬКОЮ

- Пані Світлано, справи щодо спілкування дитини з родичами часто сприймаються, як суто приватні. Чому вони потребують особливої уваги суду?

- Тому, що за кожною такою справою стоїть конкретна дитина. Для суду це не просто спір між дорослими, а питання умов життя, розвитку та психологічного благополуччя дитини. Саме тому такі справи не можуть розглядатися формально.

- У судовій практиці нерідко виникають конфлікти між правами батьків і правами інших родичів. Як суд знаходить баланс?

- Сімейне право виходить з того, що батьківські права є пріоритетними, але не абсолютними. Якщо відсутні доведені ризики для дитини, обмеження її спілкування з близькими родичами не може ґрунтуватися лише на волі одного з батьків. Завдання суду - знайти баланс, який відповідає найкращим інтересам дитини.

- Яку роль у таких справах відіграють органи опіки та піклування?

- Їхній висновок є обов’язковим елементом розгляду справи. Водночас, суд оцінює його разом з іншими доказами. Висновок органу опіки допомагає, але не підміняє судове рішення. Відповідальність за остаточний баланс інтересів несе саме суд.

-  Чи можна сказати, що право на спілкування з бабусями, дідусями чи прадідусями - це передусім, право дитини?

- Саме так. Йдеться не про «право дорослого на зустріч», а про право дитини зберігати значущі сімейні зв’язки. Ці зв’язки формують відчуття безпеки, ідентичності, приналежності до родини.

- Який головний принцип має застосовуватися судом у таких справах?

- Принцип найкращих інтересів дитини. Він не є декларативним. Це конкретний критерій, який визначає і процесуальні рішення, і зміст судового рішення, і спосіб його реалізації.

- Що б Ви хотіли, щоб суспільство зрозуміло про такі судові справи?

- Що суд у сімейних спорах - це не каральний орган і не арбітр дорослих амбіцій. Це інституція, покликана захистити дитину там, де дорослі не змогли домовитися між собою.

- Пані суддя, наскільки типовими є справи щодо спілкування бабусь і дідусів з онуками?

- Такі спори не є поодинокими, і, на жаль, їх кількість поступово зростає. Здебільшого вони виникають на тлі конфліктів між батьками після розірвання шлюбу або зміни місця проживання дитини. У таких ситуаціях страждає не лише комунікація між дорослими, а й зв’язок дитини з ширшим колом родини. Як показує практика, подібні справи майже завжди емоційно складні. І хоча формально предметом спору є «спосіб участі у вихованні» або «усунення перешкод у спілкуванні», фактично йдеться про значно глибші речі - довіру, вплив і роль кожного з членів родини у житті дитини.

- У розглянутій справі суд відкрив загальне позовне провадження. Чому саме така процедура?

- Це обумовлено як категорією спору, так і його складністю. Сімейні спори, які стосуються виховання дітей, за загальним правилом не можуть розглядатися у спрощеному провадженні. Вони потребують ретельного дослідження доказів, заслуховування сторін, думки дитини, а іноді і свідків.

У цій справі також виникла необхідність оцінити значний обсяг фактичних обставин: участь кожної зі сторін у вихованні дітей, їхній спосіб життя, психологічний зв’язок із дітьми. Саме тому було призначено підготовче засідання, визначено процесуальні строки для подання заяв по суті справи та забезпечено змагальність сторін.

- Відомо, що у справі було подано зустрічний позов. Як це впливає на розгляд?

- Подання зустрічного позову - це процесуальне право відповідача. У цій справі він стосувався фактично протилежної вимоги - обмеження або позбавлення права на спілкування з дітьми. Суд дійшов висновку, що обидва позови взаємопов’язані, оскільки виникають з одних і тих самих правовідносин. Відтак, їх об’єднання в одне провадження є доцільним. Це дозволяє уникнути суперечливих рішень і комплексно оцінити ситуацію, враховуючи аргументи всіх сторін.

- Яку роль у таких справах відіграють органи місцевого самоврядування, які виконують повноваження органу опіки та піклування?

- Їхня роль є принципово важливою. Відповідно до сімейного законодавства, органи місцевого самоврядування, як орган опіки та піклування подають до суду письмовий висновок щодо розв’язання спору. У ньому аналізуються умови проживання дитини, її прив’язаність до членів родини, а також інші обставини, що мають значення. Водночас, суд не є формально зв’язаним цим висновком. Він оцінює його разом з іншими доказами, але саме такий документ допомагає отримати більш об’єктивне уявлення про інтереси дитини.

- Чому суд допускає допит свідків у подібних категоріях справ?

- Тому, що значна частина обставин у таких спорах не має документального підтвердження. Наприклад, участь у повсякденному житті дитини, емоційний контакт, поведінка сторін - усе це може бути встановлено, зокрема і через показання свідків. У цій справі суд визнав, що такі показання можуть мати суттєве значення, і допустив їх дослідження в судовому засіданні. Це відповідає принципу всебічного та повного з’ясування обставин.

- Який головний критерій для суду при ухваленні рішення у таких спорах?

- Безумовно, це найкращі інтереси дитини. Це не декларація, а практичний орієнтир. Суд оцінює, чи сприятиме спілкування з конкретною особою гармонійному розвитку дитини, чи не створює воно для неї ризиків, психологічного тиску або конфліктних ситуацій. Важливо розуміти: право бабусі чи дідуся на спілкування з онуками визнається законом, але воно не є абсолютним. Якщо є підстави вважати, що таке спілкування шкодить дитині, суд може відмовити у задоволенні вимог або визначити обмежений спосіб участі.

- Чи можна сказати, що подібні справи це більше про право, чи про людські стосунки?

- Це завжди поєднання обох аспектів. Суд працює в межах права, але застосовує його до дуже чутливих і особистих ситуацій. Іноді рішення може врегулювати порядок спілкування, але не здатне відновити довіру між людьми. Саме тому, важливо, щоб сторони ще до звернення до суду намагалися знайти компроміс. Адже жодне судове рішення не замінить дитині живого, щирого і неконфліктного родинного спілкування.

-  У цій справі фактично зіткнулися дві протилежні позиції: одна сторона прагнула відновити спілкування з дітьми, інша  навпаки, обмежити його. Наскільки складно суду працювати в такій конфігурації?

- Це одна з найскладніших категорій справ. Коли одночасно заявляються взаємовиключні вимоги. Наприклад, про встановлення графіка спілкування і про його повне обмеження - суд опиняється в ситуації, де потрібно не просто оцінити докази, а фактично визначити модель майбутніх відносин дитини з родичами.

У подібних випадках об’єднання первісного та зустрічного позовів в одне провадження є не лише процесуально правильним, а й необхідним. Це дозволяє уникнути фрагментарності й дати цілісну оцінку ситуації.

- Чи можна сказати, що такі справи часто містять елемент маніпуляції дитиною?

- На жаль, інколи так. Судова практика свідчить, що під час конфліктів дорослі можуть, свідомо чи несвідомо, втягувати дитину у протистояння. Це може проявлятися у формуванні негативного ставлення до іншої сторони, обмеженні контактів або навіть у створенні штучних перешкод для спілкування. Саме тому, суд особливо обережно ставиться до оцінки таких обставин. Важливо відокремити реальні ризики для дитини від суб’єктивного сприйняття ситуації дорослими.

- У матеріалах справи значну роль відіграють фактичні обставини: хто виховував дітей, де вони проживали, як будувався їхній побут. Чому це настільки важливо?

- Тому, що у справах цієї категорії формальні родинні зв’язки самі по собі не визначають змісту прав і обов’язків. Вирішальним є реальний внесок у життя дитини: хто піклувався про неї щодня, хто забезпечував стабільність, хто формував емоційний зв’язок. Саме ці обставини суд досліджує через сукупність доказів - письмових матеріалів, висновків органів опіки, показань свідків. У цьому контексті допит свідків у даній справі є логічним і необхідним кроком.

- Чи впливає на рішення суду той факт, що дитина тривалий час проживала з одним із родичів?

- Це один із важливих факторів, але не єдиний. Тривале проживання може свідчити про сформований емоційний зв’язок і стабільність середовища. Водночас, суд повинен оцінити, чи відповідає збереження або зміна цього середовища найкращим інтересам дитини на даний момент. Іноді життєві обставини змінюються, і те, що було оптимальним раніше, вже не є таким у нових умовах. Тому суд завжди оцінює ситуацію в динаміці.

- Чи часто сторони виконують рішення суду у таких справах?

- Виконання рішень у сімейних спорах - окрема складна тема. Навіть після визначення графіка спілкування можуть виникати труднощі з його дотриманням. Це пов’язано не стільки з правовими механізмами, скільки з рівнем конфлікту між сторонами. Суд може встановити чіткий порядок, але його ефективність значною мірою залежить від готовності сторін діяти в інтересах дитини, а не в логіці протистояння.

- Який головний висновок можна зробити з цієї справи для суспільства?

- Мабуть, найважливіше це розуміння, що дитина не повинна ставати інструментом у конфліктах дорослих. Закон надає право на спілкування не лише батькам, а й іншим близьким родичам, але будь-яке право має межі там, де починаються інтереси дитини. І якщо вже конфлікт доходить до суду, то завдання всіх учасників процесу - не «виграти», а знайти рішення, яке дозволить дитині зберегти стабільність, відчуття безпеки та зв’язок із родиною.

Єдиний державний реєстр судових рішень: справа № 711/8611/20

Інтерв’юєр  прес-секретар Алла ДЕМЧЕНКО