Квартира у власності, але без можливості нею користуватися: висновки ЄСПЛ у справі з Черкас

Придбати квартиру на прилюдних торгах, зареєструвати право власності й роками не мати можливості користуватися своїм житлом. Саме така ситуація стала підґрунтям цивільної справи № 711/10061/15-ц, яку розглядала суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Світлана Позарецька. У 2016 році суд захистив право нового власника. Апеляційна інстанція підтримала цей висновок, проте, касаційний суд скасував рішення обох інстанцій і відмовив у позові. У вересні 2026 року Європейський суд з прав людини встановив порушення права заявника на мирне володіння майном.

Ця історія порушує питання, важливе для всієї судової практики: як захистити житлові інтереси одних людей, не поклавши надмірний тягар їх забезпечення на іншу приватну особу? Відповідь потребує уважного дослідження обставин, обґрунтованого вибору правових норм та оцінки реальних наслідків судового рішення.

Квартиру було придбано на прилюдних торгах у межах примусового виконання зобов’язань попередньої власниці. Покупець оформив право власності, однак попередня власниця та інший повнолітній мешканець продовжували проживати у помешканні. Вимоги звільнити його залишилися невиконаними. Спроба оскаржити прилюдні торги в окремому судовому провадженні не мала успіху.

Новий власник звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні нерухомим майном шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням і зобов’язання звільнити його. Провадження відкрито 3 грудня 2015 року.

Рішенням від 21 листопада 2016 року головуюча у справі суддя Світлана Позарецька задовольнила позов. Суд виходив із підтвердженого права власності позивача та наявності перешкод у його здійсненні. Правову основу рішення становили, зокрема, положення Цивільного кодексу України про зміст і непорушність права власності та стаття 391 цього Кодексу, яка передбачає право власника вимагати усунення перешкод у користуванні й розпорядженні своїм майном.

У мотивуванні суд також прямо послався на статтю 41 Конституції України та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже,  захист власника розглядався з урахуванням конвенційної гарантії мирного володіння майном. Суд зобов’язав відповідачів звільнити квартиру.

Апеляційний суд залишив рішення суду без змін. Натомість, 11 квітня 2018 року Верховний Суд ухвалив нове рішення про відмову в позові. Касаційний суд застосував положення частини другої статті 109 Житлового кодексу України (щодо надання іншого постійного житла особам, яких виселяють), а також норми законодавства про іпотеку.

Подальші судові звернення не забезпечили власнику очікуваного результату. Окремо він був змушений сплатити комунальну заборгованість, а потім домагатися відшкодування відповідних сум. Зрештою, квартиру було продано без того, щоб заявник отримав можливість вільно нею користуватися.

3 вересня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Ситник проти України» за заявою № 47789/18 та констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Заявникові присуджено 6 000 євро відшкодування моральної шкоди.

У своєму рішенні ЄСПЛ звернув увагу на важливість детального розкриття співвідношення норм Житлового та Цивільного кодексів України у справах щодо приватного житла. Суд підкреслив необхідність комплексного обґрунтування вибору застосованого законодавства при вирішенні подібних спорів на національному рівні.

Ключовим аспектом рішення стало питання пропорційності. ЄСПЛ зазначив, що захист житлових потреб і запобігання безпритульності переслідують легітимну суспільну мету. Однак її досягнення не повинно покладати на приватного власника непропорційний фінансовий і соціальний тягар. Сукупність обставин справи ­– зокрема, невизначеність умов забезпечення іншим житлом та фактичні витрати власника – привела Суд до висновку, що в цій справі справедливого балансу не було досягнуто.

Висновки ЄСПЛ змістовно перегукуються з основною спрямованістю позиції суду: право власності потребує дієвого судового захисту, який дає людині можливість користуватися належним їй майном.

Водночас, юридично точно говорити про встановлення ЄСПЛ порушення майнових прав заявника, а не про формальне залишення рішення районного суду в силі. ЄСПЛ не виступав додатковою апеляційною інстанцією, не поновлював автоматично скасоване рішення і не підтверджував кожного його мотиву. Його висновки засвідчили непропорційність тягаря, який у результаті вирішення спору був покладений на власника.

З огляду на характер порушення, констатованого Європейським судом у справі «Ситник проти України», а також з метою належного виконання цього рішення та попередження аналогічних порушень у майбутньому, в.о. Уповноваженого у справах Європейського союзу з прав людини Ольга Давидчук у листі від 14 вересня 2026 року звернула увагу на необхідність забезпечення неухильного дотримання суддями вимог Конвенції, практики Європейського суду та національного законодавства під час розгляду спорів, пов’язаних із виселенням осіб із житла, захистом права власності та обмеженням права власника на користування належним майном та заходи щодо усунення порушень та запобігання їх повторенню.

Історія справи № 711/10061/15-ц показує, наскільки відчутними для людини можуть бути наслідки вибору правової норми та якості судового мотивування. Рішення суду було спрямоване на відновлення можливості власника користуватися своєю квартирою. Подальші висновки ЄСПЛ повертають увагу до цієї практичної мети захисту: забезпечити справедливе співвідношення прав усіх учасників і не залишити одну людину самостійно нести надмірний тягар розв’язання житлової проблеми інших.

Джерела

Матеріал підготовлено за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси № 711/10061/15-ц від 21 листопада 2016 року, ухвалою Апеляційного суду Черкаської області № 22-ц/793/310/17 від 21 квітня 2017 року,  рішенням  ЄСПЛ від 3 вересня 2026 року за заявою № 47789/18 і листом Міністерства юстиції України № 136798/163335-21-26/5.2.2 від 14 вересня 2026 року. 

прессекретар суду Алла Демченко