Комунікації судів та ЗМІ

В демократичному суспільстві суди не можуть залишатися поза межами громадської дискусії про ефективність органів влади. Тому громадськість має бути належним способом поінформована про стан речей у судовій системі. А в такому разі критика журналістів, спрямована на різні аспекти судочинства, стає не лише можливою, а й — за певних обставин — виправданою.

У справі Де Ґаєс та Ґійзельс проти Бельгії (1997) Суд визнав, що «судді мають бути захищені від деструктивних випадів з боку ЗМІ, що не базуються на жодній фактичній підставі». Водночас, якщо критика судових проблем або окремих суддів спирається на «належні та ретельні журналістські розслідування, що є частиною громадського обговорення важливих суспільних проблем», то підстав обмежувати свободу мас-медіа немає.

Неабияке значення має також інший висновок Суду: «судді мусять виявляти розважливість, що не дозволяє їм (на відміну, наприклад, від політиків) відповідати на різку критику».

Європейський суд з прав людини застосовує на практиці й інші принципи тлумачення конвенційних норм про свободу ЗМІ, особливо в контексті висвітлення судових проблем. Такі підходи узагальнено в кількох Резолюціях та Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи.

Резолюція № R (81) 19 Комітету Міністрів Ради Європи про доступ до інформації, що є в розпорядженні державних органів (Комітет Міністрів ухвалив документ 25 листопада 1981 року), визначає загальні принципи оприлюднення інформації державних органів.

В документі, зокрема, наголошено на необхідності дотримуватися особливого порядку одержання інформації щодо судових органів:  «кожна особа, що перебуває під юрисдикцією держави-члена, має право на отримання за запитом інформації, яка є в розпорядженні державних органів, без урахування законодавчих органів та органів судової влади».

Такі стандарти відносин судів і ЗМІ відображено в Рекомендації № Rес. (2003) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо надання через ЗМІ інформації про кримінальні процеси (Комітет Міністрів ухвалив документ 10 липня 2003 року). Хоч у вказаному документі увагу зосереджено на кримінальному процесі, проте визначені в ньому принципи доступу журналістів до суду відповідають загальним європейським стандартам інформаційних стосунків судів і ЗМІ та правовим позиціям Європейського суду з прав людини.

Тому доцільно звернути увагу на такі позиції.

Принцип 1. Інформування громадськості через ЗМІ.

Громадськість мусить мати можливість отримувати через мас-медіа інформацію про діяльність судових та правоохоронних органів. Отже, журналістам потрібно дати можливість вільно висвітлювати свої думки й коментувати діяльність системи кримінальної юстиції, за винятком обмежень, встановлених у цих Принципах.

Принцип 2. Презумпція невинуватості.

Дотримання принципу презумпції невинуватості — невід’ємна складова права на справедливий судовий розгляд. Відповідно, відомості про судовий розгляд, що триває, можна поширювати через ЗМІ лише в тому разі, якщо це не позначиться негативно на презумпції невинуватості підозрюваного чи обвинуваченого у скоєнні злочину.

Принцип 3. Точність інформації.

Органи судової влади та правоохоронні органи мають надавати мас-медіа лише перевірені дані або дані, що базуються на обґрунтованих припущеннях (в такому разі потрібно чітко вказувати на такий характер наданих відомостей).

Принцип 4. Доступ до інформації.

Якщо в рамках судового розгляду, що триває, журналісти на законних підставах отримують від судових чи правоохоронних органів будь-яку інформацію, то ці органи мають забезпечити доступність такої інформації, без дискримінації, всім журналістам, які звертаються чи звернуться до них з запитом щодо одержання такої інформації.

Принцип 5. Способи надання інформації ЗМІ.

Якщо органи судової влади чи правоохоронні органи з власної ініціативи вирішили надавати мас-медіа інформацію про судовий процес, що триває, то таку інформацію потрібно надавати без дискримінації та, якщо це можливо, через поширення прес-релізів, проведення прес-конференцій заходами уповноважених посадових осіб або за допомогою інших дозволених засобів.

Принцип 6. Регулярне інформування під час кримінальних процесів.

В рамках кримінальних процесів, що зачіпають суспільні інтереси, чи інших судових процесів, які мають суспільний резонанс, органи судової влади мусять інформувати ЗМІ про свої основні дії, за умови, що це не заподіє шкоди таємниці слідства і не створить перепон поточному судовому розгляду.

Принцип 7. Заборона на використання інформації.

Органи судової влади не мають використовувати інформацію про судові процеси, що тривають, задля досягнення комерційної мети або іншої мети, несумісної з застосуванням права.

Принцип 8. Захист недоторканності приватного життя в рамках судового розгляду, що триває.

Надаючи інформацію про підозрюваних, обвинувачених чи засуджених, а також про інших учасників кримінального процесу, не можна порушувати їхнє право на захист недоторканності відповідно до статті 8 Конвенції. Особливий захист має бути забезпечений неповнолітнім та іншим обмежено дієздатним учасникам процесу, а також потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та засудженим. За будь-яких обставин особливу увагу належить звертати на ті негативні наслідки, якими може обернутися для цих осіб розкриття інформації, що дає змогу їх ідентифікувати

 Принцип 9. Право на спростування та право на відповідь.

Незалежно від інших засобів правового захисту, кожна особа, щодо якої в контексті висвітлення судового процесу допущено неточність або застосовано висловлювання, що її ганьблять, мусить мати право на спростування чи право на відповідь у відповідних ЗМІ.

Принцип 10. Неприпустимість впливу на суд.

В рамках кримінальних процесів, а надто за участю присяжних чи непрофесійних суддів, органи судової влади та правоохоронні органи мусять утримуватися від оприлюднення інформації, що може негативно позначитися на справедливості судового розгляду.

Принцип 11. Досудове розголошення інформації, що заподіює шкоду.

Якщо обвинувачений зможе довести, що розголошення інформації, ймовірно, призвело чи може призвести до порушення його права на справедливий суд, то він має одержати ефективні засоби правового захисту.

Принцип 12. Допуск журналістів.

Журналістів потрібно допускати на відкриті судові засідання та на відкрите оголошення судових рішень без дискримінації та без попередньої акредитації. Не можна їм забороняти бути присутніми на всіх судових засіданнях, крім тих, на які, відповідно до статті 6, публіки не допускають.

 Принцип 13. Доступ журналістів до зали судових засідань.

Уповноважені органи мають завжди, за винятком тих випадків, коли це не можливо, передбачати в залі судових засідань достатню кількість місць для журналістів, відповідно до їх потреб, водночас не порушуючи право громадськості на присутність у залі судового засідання.

Принцип 14. Пряма трансляція з зали судових засідань та зйомка такого засі­дання.

Пряма трансляція ЗМІ з зали судових засідань та зйомка такого засідання підлягають забороні. Виняток становлять ті випадки, коли це прямо дозволяє закон чи уповноважений судовий орган. Такі трансляції та зйомки можна дозволяти лише в тому разі, якщо вони не створюють небезпеки впливу на потерпілих, свідків, учасників судового розгляду, присяжних чи суддів.

Принцип 15. Допомога засобам масової інформації у висвіт­ленні процесів.

Інформацію про заплановані судові засідання, про оголошення рішень та вироків а також про інші дії, що мають стосунок до висвітлення судових процесів, відповідні органи мають надавати журналістам на підставі простого запиту та своєчасно. Виняток становлять ті випадки, коли це не є можливим. Журналістам потрібно дозволяти без будь-якої дискримінації отримувати й копіювати публічно проголошені вироки. Вони мусять мати можливість поширювати інформацію про ті вироки й ознайомлювати з ними громадськість.

Принцип 16. Захист свідків.

Особу свідка можна розголошувати, якщо свідок дав на це свою попередню згоду, якщо ідентифікація свідка зачіпає суспільний інтерес або якщо свідчення були надані на відкритому засіданні. Особу свідка не можна розголошувати за жодних обставин, якщо це пов’язане з загрозою для його життя чи безпеки. Належну увагу потрібно присвячувати програмам захисту свідків, а надто в кримінальних процесах проти груп організованої злочинності чи щодо злочинів проти членів сімей. Міжнародних стандартів взаємодії ЗМІ та судів, які визначено в цих документах, потрібно дотримуватися не лише в законотворчій діяльності. На них належить орієнтуватися й суддям у їхній практичній діяльності, оскільки в такому разі можна тлумачити відповідне національне законодавство про участь ЗМІ у висвітленні судових процесів, обирати оптимальну модель поведінки в складній реальній ситуації.

Для підготовки матеріалу використано:

Практично-методичний посібник викладача «ЗВ’ЯЗКИ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ В СУДАХ»

В. Кузьмишин, А. Марцинкевич,Н. Совва, Т. Суярко, Л. Федорак,Г. Шелєхова, С. Яковлєва,

Методичні рекомендації «ПРЯМІ ЗВ’ЯЗКИ СУДІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ»

Вон Д., Петрова Н., Філіпенко Д., Мухін Ю., Солдатенко І., Земляной В. Навчально-практичний посібник для суддів «ЗВ’ЯЗКИ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ В СУДАХ»